Виставка «Фонтан»
Національний музей у Львові ім. А. Шептицького
пр. Свободи, 20
Львів, Україна
10/5/2017 — 12/6/2017

Партнером виставки є Арт-центр Павла Гудімова Я Галерея.

У виставковому проекті Павла Макова «Фонтан» важливу роль відіграють цифри. Переважно чотиризначні, що позначають роки, і ті, що діляться на два.

У 1917-му, сто років тому, відбулася мистецька «революція 17-го року» — ховаючись під псевдонімом Річарда Матта, Марсель Дюшан представив свій «Фонтан» на виставці «Суспільства незалежних художників» у Нью-Йорку. Від реді-мейду залишилися лише фотографія і пізні авторські репліки.

У 1995-му Павло Маков створив «Фонтан виснаження» — символ життєдайності у великому циклі UtopiA. Вперше його образ виник на малюнку «Збір соку», який увійшов до авторської книги «Книга води» (1994) і за словами художника «…з'явився сам собою, майже без моєї участі і визначив подальший розвиток подій на багато років» [1]. За структурою він відповідав анатомії людини і харківським рікам у тому місці, де Харків впадає у Лопань. Надалі образ був розвинений у кількох роботах під назвою «Місце. Фонтани» (1995), такими собі мапами водопостачальних споруд Харкова, жодна з яких тоді не працювала. Врешті-решт, «Фонтан виснаження» отримав матеріальне втілення у бронзі та неодноразово ставав частиною ландшафтів на роботах різних серій.

Фонтани Макова і Дюшана мають протилежний зміст, записаний вже в самих їхніх назвах. «Фонтан виснаження» — своєрідний оксиморон, що попереджає про посуху. «Фонтан» Дюшана — пісуар, який не поглинає рідину, а навпаки — щиро її віддає, бо зветься фонтаном. Проте їх об'єднує те, що обидва «фонтани» — перевернуті. Дюшан позбавив пісуар функціональної придатності, поклавши його на бік (що не в останню чергу стало аргументом на користь прийняття об'єкту в якості твору мистецтва). Маков змінив напрямок потоків: у «Фонтані виснаження» дві течії не впадають в єдине джерело, а розтрачують себе в конструкції з воронок з двома отворами. Сьогодні цей образ відчитується безвідносно засушливої історії Харкова 1990-х років і за чверть століття остаточно полишив межі локальної міфології. Тепер питання ставиться значно ширше: чи не є «Фонтан виснаження» метафорою сучасної Європи і, зокрема, ситуації в мистецтві?

Власні роздуми Макова щодо трансформацій змісту простих об'єктів, якими населені ландшафти його робіт, співіснують з текстом роману італійського письменника Італо Кальвіно «Невидимі міста», який художник постійно перечитує. Роман закінчується відомим фрагментом: «Пекло жиючих, це не те, що настане колись — якщо воно існує, якщо воно є тут, якщо це є пекло, в якому ми живемо повсякденно і яке творимо перебуваючи разом. Є два способи жити так, аби воно і не спричиняло страждань. Перший не важкий для багатьох: прийняти пекло та стати його частиною, поки воно не стане непомітним. Другий — ризикований та потребує сталого напруження: відшукати та вміти розпізнати, хто і що посеред пекла не є пеклом, підтримати це та розповсюдити» [2].

У нижньому ярусі «Фонтану виснаження» останні краплі знову роздвоюються. Можливо, одна з них — «не є пеклом».

Борис Філоненко

[1] Маков П. Utopia. Хроники 1992-2005. — Харків: Дух і Літера, 2005. — С. 20
[2] Кальвіно І. Міста незримі / Переклад Івана Герасима. — Всесвіт. Журнал іноземної літератури №11-12 — 2012 — С. 88